Асафатоv - Люди Iдуть Від Людей

Немає нічого вічного,
Навіть на сонці є плями,
І неідеальні такі ми всі,
Та треба ж прийти вже до тями.
Живемо в сталевих цих рамках,
Собі придумали правила,
Хіба ж слова й букви для того, аби,
Аби один одного ранили ми?..

Приспів:
А люди ідуть від людей,
Лишаючи в душах рани...
Скільки ж таких нас є?..
Сільки ж таких нас поламаних?..
Життя треба жити і йти,
Що можеш колись зустрінешся,
А можу таку ж знайду з душою,
На шмаття розірваною...

Я все зробив, що зміг,
А ти все віддала, що мала...
Ніхто ж нічого не знав,
Як сліпі в темноті блукали...
Мої ліки - дорога і віз,
Валізи, забиті досвідом.
Літаючи, птахи колись
Розбиваються теж, а ми йдемо
Завжди не прощаючись...

Приспів. (2)

А ми, люди, ідем від людей,
Лишаючи в душах рани...
Скільки ж таких нас є?..
Сільки ж таких нас поламаних?..
Життя треба жити і йти,
Що можеш й колись зустрінешся,
А можу таку ж знайду з душою,
На шмаття розірваною...