Мамо казала: "До неї не йди!"
У тій хаті темно, пусто без води.
Її слова - то вітер, то дим.
То серце моє все тягнеться за ним.
Я сам собі стій, та не тримаюсь біди.
І знов, і знов повертаюсь туди!
До неї, до неї, в очах її грім.
До неї, до неї, в безодню мову дим.
Мамо казала, та я не почув.
Мамо казала, та я все забув.
До неї, до неї, в очах її грім.
До неї, до неї, в безодню мову дим.
Мамо казала, та я не почув.
Мамо казала, та я все забув.
Там на порозі мов місяць стоїть.
Сміх її тихий, як нічна блакить.
Шепотом кличе, веде крізь вогні.
А я не в силі спинити ці дні.
Мамо казала: "Там холод і страх!"
Мамо казала: "Там вільна увага!"
А я у ній бачу вогні життя.
І знов повертаюсь, там моє буття!
До неї, до неї, в очах її грім.
До неї, до неї, в безодню мову дим.
Мамо казала, та я не почув.
Мамо казала, та я все забув.
До неї, до неї, в очах її грім.
До неї, до неї, в безодню мову дим.
Мамо казала, та я не почув.
Мамо казала, та я все забув.
