Гомоніло літо голосом пташиним Опадали квіти з буйної шипшини Вів козак до гаю дівчину Ірину По зеленім плаю, повз рясну долину Вистилив стежину пелюстками ружі І веде Ірину по зеленім лузі
Ти моє серденько світле джерело Промовляв тихенько: «Ангел, божество, ти — дівчина лада Щастячко з гори, ти моя розрада Крапелька роси»
Ти моя кохана сонце і світанок Ти моя жадана, теплий літній ранок Розмовляли двоє, а вона сміялась Гілочками хвої, личко затуляла
Ти моя кохана сонце і світанок Ти моя жадана, теплий літній ранок Розмовляли двоє, а вона сміялась Гілочками хвої, личко затуляла
День спадав до ночі, поволі догоряв Він дивився в очі, вуста цілував
Ти моя кохана сонце і світанок Ти моя жадана, теплий літній ранок Вогник ваю тліє падає роса Серце юне гріє плетена коса
