Я кохала тебе залою зашаних,
Я кохала тебе всі вервеги шани.
Ця історія чомусь не весела.
Ти співав не мені, а комусь поемам.
Нам бувало ніби добре візаві за мить,
Нас не розділити не кордон, не візами.
Ні автобусом, не літаком, валізою.
Я твоя вся, ти мій, жуков, я не мій.
Je pleurais quand tu as venu mon vrai rang coup,
J'ai pensé qu'on était bien ensemble, d'accord.
Je comprends que tu t'en vas chez quelqu'un d'autre.
Пробач, ти винен сам, я все тобі віддам.
Стріляй, я прийму це удар.
Побач, я вся твоя, хоч ти мене прокляв,
А я буду ще жива.
Я закрила очі, вигадала сцену.
Ти блукаєш моїм тілом наче джана.
Так, а ромами мовчанням не проблема.
Я робила собі боляче і без тебе.
Крик про допомогу летить кудись в небо.
Гіркого віркем, солодким, наче медом.
Я помаду витру рукавом від светр
І залишу поцілунок не від себе.
Стой в потязі могла би в морі синьому
Бути пінною такою ж веселою
І стріляла б всі ці кулі та без паніки, а
Що стало синьою.
Я і з цим все маю, іншого немає.
Я тебе не чую і прозорими ставали всі твої слова.
Ти мене створив, ти мене убив, ти мене не знав.
І прозорими ставали всі твої слова.
Ти мене створив, ти мене убив, ніби жартома.
Пробач, ти винен сам, я все тобі віддам.
Стріляй, я прийму це удар.
Побач, я вся твоя, хоч ти мене прокляв,
А я буду ще жива.
І все, ти винен сам, нічого не віддам.
Стріляй, я візьму да.
Оплач, ти повернусь знову, я не віддаю.
Сто сум, сто сум і сам.
