Я тепер не запалюю світла, від слова зовсім Ніч прийде і вона буде мати твоє волосся Часом з вікон заклеєних випаде промінь з пилом Наче та сивина, що в ці дні ти собі нажила Я занурююсь в ніч, мов лягаю в твої обійми У молитвах своїх не проси зупинити війни Не проси нездійсненного нам, а самий лиш мізер: Загасити зірки та сховати подалі місяць Уночі невідомо за ким калатають дзвони Уночі наші ріки й струмки не такі червоні Павутиння пітьми зашиває в будинках діри І цього нам достатньо, щоб мати ще крихту віри Духи дому оплакують протяги коридорні Всі слова про любов застрягають клубком у горлі Та коли буде можна без жаху відкрити очі Повертайся, промовимо їх, наче вирок ночі
Десь далеко стомлений сірник тихо догорів Хай би зорі з неба до землі падали згори Крізь дахи, димарі, зорі падали прямо в ліхтарі Крізь дахи і димарі тихо падали прямо в ліхтарі
