На гори знову впала ніч, Зірки тремтять у верховіть. А вітер-брат мій віч-на-віч Про давні дні мені шумить. Він бачив все, що я питаю, І де твій погляд я шукаю. Смереки дивляться в туман, Немов ховають наш колишній стан.
Туман сповзає з верховіть, Ховає стежки у імлі. Там тіні ходять, мов живі, Забуті, але не чужі. Це відблиск тих далеких днів, Загублених серед віків. Це тихий плач старих лісів, Що в серці назавжди осів.
Торкаюсь пальцями кори, Що бачила усі віки. Під нею час, немов заснув, І в тиші шепіт твій почув. Річка-сестричка вдалині Співає про минулі дні. Питаю в неї: “Де мій шлях? Чому в житті склалось не так?”
Той Туман-старий танцює, Нам минуле знов малює... Час не лічить, час руйнує, Тільки пам'ять нас рятує...
