Метеховий дим на страх, стіни з бетону.
Поламаними долями запахне з мого дому.
Духи тих, хто був неправий, як сили пори втоми,
Розірвуться наді мною, поки я рву твої доми.
Для мого сина парадіз, комусь санаторій.
Він малює тихо сонце, поки намалюють гори.
Може ми вже не із тих, і не віримо в історії.
Та руки пам'ять дими з роз'їбаних районів.
Моя доля рада там, тим, хто долає страх,
Перебитими колінами повільно по містах.
Може ти назвати дивним, та свобода не проста.
Ти підняв культуру, блять, не трогай і постав.
Нам не треба тут законного, донного, сили нам.
Треба лиш домовину, родини голоса мого.
Тонуть, впізнають години, поки весь світ тоне,
Ми відбудовуємо руїни.
Давай забудемо страх.
Вижмем до ста.
Покажем в устах.
Глибину, проблема оста.
В тьомному ста.
Ера проста, обману.
Давай забудемо страх.
Вижмем до ста.
Покажем в устах.
Глибину, проблема оста.
В тьомному ста.
Ера проста, обману.
Чотиристинна комната.
Постаріє, буть людиною.
Тарілка повна голоду, ти жреш її годину,
Все із золота.
За вікном і боси ти, заплативши за оренду.
Думаєш куди іти тобі бездонному, повному крові.
Безстижому, ценному, грязному колі.
Напийся і стань або виплюни, здохни.
Лети, як Ікар, та ніхто не запомнить.
Ти як музика.
Десь відгукаєшся в темноті.
Разом не з дураками.
Та так боїшся від них піти.
Давай забудемо страх.
Вижмем до ста.
Покажем в устах.
Глибину, проблема оста.
В тьомному ста.
Ера проста, обману.
Давай забудемо страх.
Вижмем до ста.
Покажем в устах.
Глибину, проблема оста.
В тьомному ста.
Ера проста, обману.
