Хай там що, хай там як,
Мій патлатий чувак.
Сподіваюсь на те, що без стуку відчиняться двері.
І наповниться дім знову сміхом твоїм,
І покажеш мені свої нові пісні на папері.
Ми пройшли сто доріг і пройшли б ще немало,
Але доля сценарій такий написала,
Де у кожного роль і свої мізансцени.
Це життя чи кіно? Я заплутався. Де ми?
Та таке відчуття, що ти поруч зі мною,
Що то було кіно і нема того болю.
Я на фото читаю по твоїх очах:
Привіт, чувак!
І таке відчуття, що ти поруч зі мною,
Що то було кіно і нема того болю.
І на фото читаю по твоїх очах:
Привіт, чувак!
Я десь тут, ти десь там,
Мій патлатий чувак.
Відчуваю, що ти бачиш все і про все точно знаєш.
І здається мені, що не тільки у сні,
Білим птахом з небес ти на землю до нас прилітаєш.
Знаєш, тих сто доріг — то є зовсім немало,
Але доля таке нам життя написала.
Кожен має ту роль, має ті мізансцени.
Бо життя, як кіно, ми заплутались. Де ми?
Та таке відчуття, що ти поруч зі мною,
Що то було кіно і нема того болю.
І на фото читаю по твоїх очах:
Привіт, чувак!
І таке відчуття, що ти поруч зі мною,
Що то було кіно і нема того болю.
І на фото читаю по твоїх очах:
Привіт, чувак
