Часом вдивляюся в далину.
Вище зірок і синього неба.
Та щоб побачити крізь стіну,
Вчуся дивитись з середину себе.
Вчуся бачити красу там, де спершу її не видко.
Вчуся бачити правду там, де спершу лиш білі нитки.
Вчуся бачити не тільки те, що видно на поверхні.
Вчуся бачити невпевненість кожного, хто є зверхній.
Вчуся бачити нещодавніх безтурботних дітей
У обличчях понівечених, а тому прикрих людей.
Кожен з них колись був янголятком, як усі діти.
Тепер свої дорослі пекла не знаємо, де подіти.
Вчуся бачити у своїх дітях дорослих майбутніх,
Що так досконало навчають мене бути присутнім
Тут і зараз - цей коштовний подарунок, на який злюся,
Коли шкодую за минулим чи майбутнього боюся.
Вчуся бачити більшу картину, де бачу лиш частину,
Аби знати і дякувати, а не страждати без зупину.
Кажуть, біль неминучий, та страждання необов'язкове.
Вчуся ширити цю істину, загорнуту в слово.
Часом вдивляюся в далину.
Вище зірок і синього неба.
Та щоб побачити крізь стіну,
Вчуся дивитись з середину себе.
Вчуся бачити красу в собі, коли її не видно.
Коли сам себе ненавиджу, коли сам собі огидний.
Коли здається, що сам себе вже не переможу.
Вчуся бачити, що інші змогли, значить, і я зможу.
Вчуся бачити і надихатись, і інших надихати.
Вчуся бачити в кожній людині сестру або брата.
Вчуся бачити, що подорож ця глибша, ніж я знав.
Вчуся бачити наслідки того, що мілко пірнав.
І вчуся бачити, що окрім як пробачити,
Ми собі навряд чи чимось більшим зможемо віддячити.
Не для когось, не для них, не тому що гнів - це гріх,
А тому що найбільше світла є завжди в нас самих, так само, як і темряви.
Вчуся бачити і пам'ятати, вона завжди на відстані
Моего наміру обирати, хто я і з ким я.
І особливо, коли все остогидло,
Вчуся бачити світло і бути світлом.
Часом вдивляюся в далину.
Вище зірок і синього неба.
Та щоб побачити крізь стіну,
Вчуся дивитись з середину себе.
